Стаття про історію Зоологічного музею (PDF)
Перші відомості про існування великого Кабінету натуральної історії (Das Naturalien Kabinet) при Львівському Йозефінському університеті належать до 1784 року, коли університет зайняв великий комплекс будівель після Тринітарів, наприкінці вулиці Краківської, розташованих перед краківською брамою: «Nadto było tu 20 sal, wielki Gabinet historyi naturalnej» (Finkel, Starzyński, 1894). У «музеї» були зосереджені природничі зразки не лише тварин, але й мінералів та сільськогосподарські колекції, постійно при ньому зберігалася нумізматична колекція.
Коли на початку ХІХ ст. Галичину приєднали до Польщі, то Львівський університет було вирішено перевезти до Кракова, де існувала значно старіша Вища школа. У зв’язку з цим, у 1803 році, було складено списки зборів та приладів, що мали вивозитися вслід за переїздом професорів. Проте, лише 20 натуралій, 10 натуральних виробів, 50 гравюр в рамах, металева ступка та 26 хімічних приладів разом з книгами, виїхали до Кракова.
Перша згадка про завідувача Кабінету натуральної історії Львівського університету стосується 1805 року. Ним був професор Бальтазар Гакет (Baltazar Hacquet), який значно збагатив його колекції та хотів забрати з собою до Кракова, проте швидкий виїзд не дав можливості професору вивезти цінні збори, які збиралися, щонайменше, протягом трьох останніх десятиліть.
У 1808 році у ліцеї, який залишився після вивезення університету, ресруктуризовано надзвичайні кафедри Натуральної історії та Практичної геометрії, відбулося поєднання їх з початками рільництва та науки про вимірювання і передано у розпорядження професорам Глойснеру та Гольфельду. Одночасно наказано впорядкувати і списати природничі збори, які стали непридатні від часу виїзду університету до Кракова.
У 1808 та 1809 роках Домінік Зіфрід Кофіль (Dominik Seyfried von Köfil) – професор права, пишучи статистику Галіції, проводить ревізію зборів Кабінету натуральної історії, з метою отримання даних щодо вцілілих та збережених музейних зразків. Оскільки вже у той час у зборах Кабінету виявлялися недостачі у природничих зразках.
У той же час, у зв’язку з розвитком науки, професори філософії «університету» вимагали поповнення природничих зборів дублетами імператорських віденських музеїв, підвищення бібліотечних дотацій та відокремлення нумізматичного кабінету.
У 1816 році на роботу до Львівського університету прийшов професор Франц Дівальд, завдяки якому у 1823 році й були отримані для Кабінету натуральної історії деякі дублети з імператорських колекцій у Відні. Крім того, було видане розпорядження урядам краю, лісів, гір та іншим, надсилати цікаві природничі знахідки до колекцій Кабінету.
У той же час львівський аптекар Францішек Салямон передав Кабінету свою природничу колекцію, чим значно збагатив його фонди.
З 1848 р. починається диференціація природничих наук. Розподіл спеціальностей відбився і на природничому кабінеті. Колекція господарського напрямку перейшла на кафедру техніки, а згодом до Вищої рільничої школи в Дублянах.
Практично, пів століття Кабінет натуральної історії Університету Яна Казимира слугував доброю навчальною та науковою базою для підготовки спеціалістів природничників, але колекції його поповнювалися лише випадковими надходженнями, у вигляді подарунків. Ситуація змінилася з приходом на роботу у Львівський університет видатного вченого, професора Бенедикта Дибовського (Benedykt Dybowski). У 1883 р., коли він знаходився в експедиції на Камчатці, його запросили завідувати кафедрою зоології. До Львова Б. Дибовський прибув на початку січня 1884 р. Це був ад’юнкт-професор Головної школи (університету) у Варшаві. Російським царським урядом він був засуджений на 12 років заслання в Сибір на каторгу, за участь у підготовці польського січневого повстання 1863 р. Пребуваючи в Сибіру, він виявив, що фауна, а зокрема орнітофауна Східного Сибіру відрізняється від Західного та Східної Європи. Цю різницю Б. Дибовський пояснював, виходячи з еволюційних поглядів Дарвіна, великим прихильником якого він був.
Результати своїх досліджень Б. Дибовський представив Географічному товариству в Іркутську у 1867 р. і одержав дозвіл на поселення біля озера Байкал з метою дослідження його фауни. Дибовський відкрив Байкал для науки, він обгрунтував свої гіпотези про його походження й еволюцію фауни Сибіру; підготував монографію про байкальських бокоплавів, серед яких знайшов багато нових видів. Він описав також багато інших тварин, як він висловлювався – «від губки до тюленя».
Результати досліджень прославили ім’я Дибовського у науковому світі. Царський уряд дозволив йому повернутися на батьківщину, але він організував експедицію на Камчатку і Командорські острови (1879-1883), де працював як лікар і природодослідник. Зібрані величезні колекції Дибовський пересилав у Зоологічні кабінети Варшавського, Краківського і Львівського університетів.
Завідуючи кафедрою зоології, Дибовський, одночасно завідував і Кабінетом натуральної історії, куди помістив свої численні збори привезені з Далекого Сходу, Камчатки, Східного Сибіру та інших місць. За клопотанням Б. Дибовського і за наказом Ректора університету Яна Казимира, від 25 лютого 1885 р., для створення Зоологічного музею до Кабінету натуральної історії було передано ще три зали і коридор. Таким чином, для експозиції було отримано цілих п’ять залів, загальною площею майже 500 м2. Музей успішно розвивався, його колекції поповнювалися шляхом збору експонатів під час експедицій, подарунків від різних осіб та учнів самого Б. Дибовського, його наступників тощо.
Збори Б. Дибовського покладені в основу музейних колекцій і нараховують понад 2 тис. одиниць зберігання. Головним чином це тварини зібрані в оз. Байкал, на Далекому Сході, Камчатці, а також в околицях і родових помістях родини Дибовських. Основу цих колекцій складають малакологічні та гідробіологічні збори. Особливо цінними серед них є колекції губок, ракоподібних та молюсків оз. Байкал, серед яких є і типові зразки: 6 лектотипів та паралектотипів (Pisidium raddei Dyb., Pisidium trigonoides Dyb. = Henslowiana trigonoides, Pisidium baicalense Dyb., Sphaerium korotnewii Dyb., Sphaerium baicalense Dyb., Acroloxus renardi Dyb.).
Крім колекцій Бенедикта, музей отримав колекцію молюсків Каспійського моря, а також наземних і прісноводних молюсків з Галичини та Литви – близько 100 одиниць зберігання із загальною кількістю понад 1000 екз. – від доктора Владислава Дибовського (рідного брата Бенедикта Дибовського).
У 1889 р. музей отримав у подарунок від графа Дідушицького колекцію мушель морських молюсків (258 найменувань), чим значно збагатив свої збори.
Розпочався період активного розвитку і становлення Зоологічного музею. Наукові дослідження, у цей час, велися в тісній співпраці з закордонними колегами, зокрема з Інститутом океанографії в Монако і першими європейськими Біологічними станціями у Неаполі та Трієсті. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. музей збагатився мушлями молюсків, різноманітними голкошкірими та рибами з Червоного, Адріатичного і Середземного морів, зібраними експедицією принца Монако та співробітниками біологічних станцій, протягом 1886-1903 рр.
Не менш важливими у музеї представлені: колекція комах А. Уляновського, яка за попередніми даними нараховує понад 5 тис. видів із загальною кількістю більше 10 тис. екз. та колекція метеликів Галичини – С.К. Петруського, зібраних у 80-х роках ХІХ ст.
У 1904 р. музейні колекції збагатилися одним із найцінніших своїх експонатів – скелетом морської або Стеллерової корови, винищеної людьми до 1768 р., який був отриманий від вдячних Бенедикту Дибовському, за безкоштовне лікування, мешканців о. Берінга. Крім повного скелету, у фондах музею зберігаються ще 4 неповні черепи та 78 кісток тварин цього виду. Шляхом опрацювання літературних даних та робочої документації встановлено, що зі стін музею походять 5 або 6 скелетів цієї тварини, які експонуються у Києві, Харкові, Відні та звичайно ж у Львові (череп – в Одесі). Ще один, був переданий до Варшави, звідки на жаль безслідно зник. За Дунаєвським (1930), існує припущення, що він був проданий назад до Російської імперії.
На початку ХХ ст., завдяки значному науковому підйому фонди Зоологічного музею збагатилися надзвичайними колекціями комах. Графом Мнішеком була куплена колекція цикад і клопів світової фауни Ернста-Фрідріха Гермара, яка збиралася протягом 1810-1840 рр. і налічує понад 4 тис. експонатів, серед яких 42 типові зразки, а також екземпляри з колекцій Фібера, Ешольца, Ферстера. У той же період музей придбав і колекцію метеликів Європи (Macrolepidoptera) доктора О. Штодінгера (понад 2 тис. зразків).
У 1935-1936 рр. проф. Ян Гіршлер (директор зоомузею та завідувач кафедрою зоології) здійснив експедицію в Ліберію, завдяки чому збагатив музей рептиліями, комахами, павукоподібними, птахами і ссавцями з Африки.
Під час ІІ Світової війни, Зоологічний музей пережив лише час недбальства. Хоч в корпус факультету влучила бомба, але в ту його частину, яка віддалена від музейних приміщень. Всі музейні експонати на час окупації були звалені в найбільшому залі на одну купу, що звичайно призвело до часткової їх втрати і пошкодження, та до значної втрати етикеток та інвентаризаційних описів. Після визволення Львова і закінчення війни музей відновлює свою діяльність, активізуються наукові та роботи зі збору колекцій птахів і ссавців, головним чином з України (Карпати, Крим, Полісся).
У 1952 р. музей отримав унікальний подарунок від Марії Водзіцької, дружини Єжи Водзіцького, відомого мандрівника та натураліста. Вона передала музею колекцію африканських тварин та рогів антилоп, зібрану чоловіком та його рідним братом Олександром, у 1909-1910 рр. на території східної Африки, у той час – Східно-Африканській Німецькій колонії (DOA) та колекцію рогів козлів і баранів з Тянь-Шаню зібрану власноруч чоловіком у 1913 р.
У 1956 р. за співпраці з китобійною флотилією “Слава” музей отримує експонати з Антарктики (скелет кашалота, розрізнені кістки та черепи морських ссавців, ембріони китів, китовий вус).
У 1958-1959 та 1966 рр. відбулися експедиції на Кавказ (Кавказький державний заповідник), де було зібрано значну колекцію мишоподібних гризунів. Продовжується збір матеріалу у Криму та в Карпатах (З.І. Павлів, В.В. Веселовський ). У 1967 р. у Чорноморському заповіднику значні збори гризунів зібрала І.Ф. Ємельянова. У 1972 р. дослідження та збори наукових колекцій на території Таласького Алатау проводила Романюк.
Протягом 1974-1997 рр. були здійснені експедиції у Казахстан, на Алтай, в Курган та Ханти-Мансійськ науково-дослідною лабораторією геоботанічних досліджень біологічного факультету ЛДУ ім. Івана Франка та комплексною зоологічною експедицією, які очолював В.М. Туркевич. Привезені з експедицій збірки тварин поповнили колекції Зоологічного музею.
У 1962 та 1973 рр. співробітники музею беруть участь в експедиції до Казахстану (М.Н. Вознюк), звідки привезені деякі види середньоазійських плазунів та ссавців. У 1966 р. – експедиція на Кавказ, де зібрано численні збори гризунів; у той же період колекції поповнюються й матеріалом з Криму та Чорноморського заповідника, території західних областей України. Найвідомішими постатями, які поповнювали у той час фонди музею стали: Ф.Й. Страутман, Н.І. Сребродольська та Н.А. Полушина.
Цілеспрямовані дослідження Ф.Й. Страутман проводив протягом 18 років, починаючи з 1945. Свою ж колекцію професор особливо активно збирав протягом 1946-1955 та 1961-1962 рр., задля чого здійснив масу польових виїздів у Прикарпаття, Карпати і Закарпаття, а також на Полісся та Волино-Поділля. У зборі матеріалу йому допомагали: М. Рудишин, Н. Сребродольська, М. Лисова, Й. Валента, Т. Неїжкаша, С. Коцюбинський, Л. Матвіїв, З. Павлів, К. Лола, В. Войцеховський, Т. Черватюк, Б. Добринський, Є. Світлик, Н. Антоневич, С. Войтович, В. Климишин.
Під час проведених досліджень Ф.Й. Страутман зумів зібрати колекцію, яка складається з 1129 тушок 149 видів птахів, серед яких частина матеріалу означена до підвиду. В колекції є зразки зібрані у Запорізькій та Одеській областях, Чорноморському держзаповіднику, Криму, на Кавказі, в Казахстані та Туркменії і поодинокі екземпляри з Байкалу, Монголії, Ворошиловградської (нині Луганської областей).
Більша частина колекції Ф.Й. Страутмана якісно репрезентує орнітофауну Карпат та територій, що їх оточують. Третину колекції (367 екземплярів) складає власний засвідчений підписом здобуток Федора Йогановича, а 230 зразків належать іншим авторам (зокрема, невказаним у жодних публікаціях: М. Бичко, Бірюков, Б. Бєлосмодов, Врублевський, Горинін, Деревягін, Дурнєв, Жовнір, Клименко, Л? Мельник, Н. Морей, Некрашевич, Парасків, А. Рустамов, Ситок, П. Соколов, В.Г. Таропов, Телін, А. Федик, М. Чугунов, Шураїв, Шамук), а для 532 тушок птахів автор не вказується.
Цілеспрямовані та всебічні дослідження Волині проводила протягом 15 років (1949, 1953-1965, 1968, 1973) Н.І. Сребродольська. Результатом яких стала докторська дисертація «Водоплавні та болотні птахи Західної частини Українського Полісся», велика кількість наукових публікацій та збірка тушок загальною чисельність 494 зразки. Основна маса з них зібрані безпосередньо автором (465) і лише 29 – зібрані колегами та помічниками, зокрема: Слободяном, В. Климишиним, В. Д. Яхонтовим, С. Войновичем, Т. Черватюк, А. Мишиним, П. Еюка, В. Холмогоровим, Власенковим та Й. Птаховським.
Колекційний матеріал Н.І. Сребродольської охоплює 84 види птахів головно з Волині – околиць села та озера Тур (нині Ратнівського, а раніше Заболоттівського району), села та озера Велихово (того ж району), а також озер Святе, Довге, Домашнє, Пісочне і боліт та лісів навколо них. Невелика кількість матеріалу, а подекуди лише окремі зразки зібрані Наталією Іллівною у Львівській (1 екз.) та Закарпатській (87 екз.) областях, біля станції Ялуторовськ Тюменської області (1 екз.) і села Політне Хабаровського краю (15 екз.) Російської Федерації.
Окремою і вагомою колекцією ссавців музею є також збори Н.А. Полушиної, яка все своє життя присвятила теріології, а дослідження і збір матеріалу проводила головним чином, у Закарпатті, Карпатах та місті Львові. У наукових фондах музею зберігається велика колекція зібраних нею ссавців, краніологічний матеріал представників родини куницевих.
У 70-80-і рр. ХХ ст. завдяки тісній співпраці канд. біол. наук Р.С. Павлюка з Людвігом Лясотою, музейні колекції поповнилися прекрасними зборами метеликів з Японії, Далекого Сходу, Паміру, Кавказу та Австралії.
Серед нових поповнень музею особливої уваги заслуговують збори зі сходу України, зокрема з Луганського степового заповідника О.В. Кондратенка зібрані протягом 1997-2004 рр. У 2005 р. орнітологічна і малакологічна колекції поповнилася цікавими зборами з Північно-Східної Африки, які привезла з Середньої Дельти Нілу О.С. Закала (тепер Гнатина). У 2006 р. доцент кафедри зоології І.В. Дикий привіз прекрасний і дуже цінний матеріал з Антарктиди (шкури 12 нових видів (для музею) птахів, у тому числі й пінгвіни; мушлі молюсків, ракоподібні, риби та яйця деяких птахів, остеологічний матеріал, серед якого черепи та кістки тюленів, повний скелет віслюкового пінгвіна).
Сьогодні, колекції Зоологічного музею ЛНУ ім. І. Франка налічують понад 40 тисяч одиниць зберігання, загальною кількістю більше 170 тисяч зразків світової фауни, і належать до об’єктів, що становлять національне надбання.
Співробітниками музею проводяться наукові дослідження, зокрема ведуться спостереження за міграціями та орієнтацією птахів, обстежуються території, що входять до складу природно-заповідного фонду України. Ними отримано інформацію щодо місць зимівлі та пролітних шляхів птахів з Португалії, Франції, Великобританії, Німеччини, Нідерландів, Польщі, Словенії, Хорватії, Угорщини та Єгипту.
Рішенням Вченої Ради біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка від 18 жовтня 2000 року Зоологічному музею присвоєно ім’я видатного вченого професора Бенедикта Дибовського.