Після розпаду Австро-Угорської імперії та поразки українців у польсько-українській війні 1918-1919 років Східна Галичина опинилася під владою відновленої польської держави – Другої Речі Посполитої. Для Львівського університету офіційною стала назва “Університет Яна Казимира у Львові”. У 1920 р. йому передано будівлю колишнього Галицького крайового сейму, яка стала головним корпусом.
У міжвоєнний період Львівський університет був переважно польським, з виключно польською мовою викладання. До початку 1930-х років серед викладачів не було жодного професора та доцента з українців. Лише 1933 р. право викладання як доцент отримав мовознавець Іларіон Свєнціцький.
Спочатку Університет Яна Казимира у Львові складався з чотирьох факультетів: юридичного, філософського, медичного та теологічного. У 1924 р. філософський факультет розділено на гуманістичний та математично-природничий. Першим ректором Університету Яна Казимира у Львові був медик Антоній Юраш (1918/1919), останнім – юрист Роман Льоншан де Бер’є (1939).
Університет Яна Казимира у Львові був потужним інтелектуальним центром. Тут розвинуто та сформовано низку всесвітньо відомих наукових шкіл, зокрема, Львівську математичну школу Стефана Банаха та Гуґо Штайнгауза, Львівсько-Варшавську філософську школу Казимира Твардовського, Львівську етнологічну школу Адама Фішера, Львівську антропологічну школу Яна Чекановського, Львівську школу польської географії Еуґеніуша Ромера. Значного розвитку набули юриспруденція та мовознавство, зокрема, вивчення східних мов (арабської, староєврейської, арамейської, турецької, монгольської, манджурської, іранської, індійської), класичної (грецької та латинської), романської та польської філології. У 1928/1929 н.р. на численні клопотання українців відкрито кафедру руської (української) філології, яку очолив філолог-україніст Ян Янув.
Після того, як Східна Галичина 1918 р. відійшла під владу Другої Речі Посполитої, у Львівському університеті були закриті всі українські кафедри, а доступ студентам-українцям до навчання у ньому було утруднено. Через це восени 1920 р. в українських студентських організаціях професори-українці почали проводити систематичні університетські курси. їхнім керівником був відомий літературознавець В. Щурат. Студентський з’їзд у Львові в липні 1921 р. ухвалив створити приватний український університет у складі трьох фаультетів: філософського, правничого та медичного. Згідно з цією ухвалою, організовано Український університет у Львові. Його першим ректором став В. Щурат, згодом цю посаду обіймали медик Мар’ян Панчишин, юрист Євген Давидяк.
Запис студентів на навчання до Українського університету у Львові розпочався 15 листопада 1921 р. Відразу почалися урядові репресії проти студентів і викладачів університету, тому навчання відбувалося таємно, в умовах суворої конспірації. Наприкінці червня 1922 р. завершився перший навчальний рік. Того року в університеті діяло 58 кафедр, зокрема, на філософському факультеті – 26, на правничому – 22, на медичному- 10, а також 8 кафедр на окремих технічних студіях.
На філософському факультеті викладали такі українські науковці, як Богдан Барвінський, Михайло Возняк, Ярослав Гординський, Філарет Колесса, Іван Крип’якевич, Іларіон Свєнціцький, Микола Чайковський та ін.; на юридичному – В. Вергановський, Є. Давидяк, О. Надрага, Я. Олесницький, В. Охримович, М. Чубатий та ін.; на медичному – М. Музика, М. Панчишин, О. Щуровський